Інтерв'ю з Стівом Ваем! — Украинская рок ассоциация Rockovo
Категории слева
Вы не авторизованы, пожалуйста войдите в свой аккаунт!

Інтерв'ю з Стівом Ваем!

1 апреля 2019, Администратор
Інтерв'ю з Стівом Ваем!

Сьогодні представляємо вашій увазі інтерв'ю американського гітариста-віртуоза, учня Джо Сатріані, відомого своєю співпрацею із Френком Заппою, гуртами «Alcatrazz», «Whitesnake» та повноправного учасника турів проекта «G3»: Стіві Вай!

— Містере Вай! По-перше, привіт! По-друге, почнемо з ретроспективного питання. Як вплинув на вас Френк Заппа? Як співпраця з ним позначилась на вашій подальшій кар'єрі?
— Привіт! Якщо пам'ятаєте, працювати з Френком я почав, коли мені було всього 18 років, а в його групу я потрапив, ледь мені стукнуло 20. Мені дуже круто пощастило! ДУЖЕ КРУТО! І я вдячний долі за наданий шанс. Френк був справжнім новатором, що передбачив ряд музичних подій, і неординарною особистістю. І це не порожні слова – данина пам'яті покійному і все таке інше. Йому довелося піти на багато чого, щоб донести до слухача свою музику. І, крім того, я вдячний Френку за допомогу! Для запису моєї першої платівки він дав безоплатно покористуватися всім необхідним студійним обладнанням.

— Тепер в «G3» ви граєте зі своїм першим учителем гітари Джо Сатріані. Який ваш особистий інтерес в даному проекті? Із серії, учень «прибирає» вчителя?
— Я ніколи не ставив собі за мету «прибрати» Джо Сатріані! Я ставлюся до Джо з великою повагою. Ця людина живе музикою 24 години на добу. Його уроки багато що означають для мене. Моя порада: якщо хочете стати кращим у своїй справі, в першу чергу, навчіться поважати свого вчителя. Гра з іншими музикантами – вона завжди приносить задоволення, але з Джо – це щось особливе. Він пам'ятає мене ще 13-річним, зовсім зеленим пацаном, який тільки робив свої перші кроки в музиці. Коли ми граємо разом, то намагаємося передати один одному краще з того, що було придбано за ці роки.

— Розкажіть про свій теперішній гурт. Що за люди?
— Склад першокласний! Кращі музиканти, з якими мені коли-небудь доводилося грати! На басу грає Біллі Шихен, з яким ми дружимо з часів роботи у Девіда Лі Рота. На гітарі та клавішних – Тоні МакАлпайн. Хто ще? Барабанщик – Джеремі Колсон. З ним я вперше в житті вийшов на сцену.

— А МакАлпайна де знайшли?
— Чув, що Тоні – клавішник, а мені якраз був потрібен клавішник і гітарист в одній особі. Тоні виявився як не можна до речі. Артист феноменальний. Щоб зацікавити його, довелося порядком розщедритися (сміється).

— Ви переграли з багатьма – з Заппою і Ротом, в «Alcatrazz» і «Whitesnake». Гра в якості запрошеного музиканта і соло-робота якось відрізняється за своєю суттю?

— Коли запрошують у вже сформований гурт, будь то акомпануючий склад Заппи або «Whitesnake», необхідно керуватися вже заздалегідь заданими параметрами. Тобі дають ряд установок – і ти намагаєшся максимально точно їм відповідати. З поставленими переді мною завданнями я впорався. Принаймні, незадоволених не було (сміється). Коли займаєшся власною музикою, ти – сам собі господар. Робиш тільки те, що вважаєш за потрібне і цілком контролюєш ситуацію. Свобода повна! Як думаєте, що мені більше подобається (сміється)?

— На гастролях постійно щось трапляється. Стів, не могли б ви поділитися історіями зі своєї гастрольної практики?
— Із задоволенням! За час роботи у Девіда Лі Рота ми чудили по-дорослому. Під великий гурт супроводу орендувались цілі поверхи готелів, де народ запалював по повній. Одна з фанаток Рота якось набралася до такого стану, що могла пересуватися виключно на четвереньках...

— Вибач, Стів, цю історію не пропустять...
— Або ось ще. Зі свіжого. Під час нашого першого шоу в рамках турне «G3» на тригрифовій гітарі рветься кріплення ременя. Уявляєте: прямо посередині пісні! Інструмент важить 50 фунтів (близько 19 кг). Довелося зробити упор на ногу. Але нога швидко затекла. Пісню догравав вже сидячи. Награв, звичайно. Самі розумієте (сміється)!

— Ваші гітарні герої.
— Їх імена у всіх на слуху – Джимі Хендрікс, Брайан Мей, Річі Блекмор, Карлос Сантана, Стів Хоу… Список очолює Джиммі Пейдж.

— Своїх кумирів ви копіювали «в нуль» чи з самого початку шукали власне, оригінальне звучання?
— Перш за все, я намагався відтворити пісню цілком – «від і до». Знав практично всього Джеффа Бека. Так, грав близько до оригіналу, але по-своєму. Для виконавця, в першу чергу, важлива індивідуальність. Кожен повинен це розуміти! Якщо стільки класних хлопців, які звучать оригінально, то і ти повинен до цього прагнути! Копіювати «в нуль» нецікаво. Якщо сенс сказаного дійде до гітаристів, які зараз читають це інтерв'ю, мою скромну місію можна вважати виконаною.

— Під час останнього турне «G3» ви з'являлися на сцені з тригрифовою гітарою. Що за апарат?
— Мега-ексклюзивна штука! Середній, основний, гриф – стандартна шестиструнка. Нижній – безладова шестиструнка, верхній – дванадцятиструнний. Потрібно було придумати щось таке, щоб здивувати публіку, тому що, коли граєш в одній програмі з таким монструозним чуваком, як Інгві Мальмстін, легко зблякнути на його фоні. Чим можна здивувати шанувальників? «Змагання роботів-гітаристів»? Малоймовірно. Тоді й з'явилася задумка з «потрійною» гітарою. Дуже видовищно, на мій погляд.

— Як ви вийшли на Інгві Мальмстіна?
— Для чергового туру треба було знайти третього «G3». Джо виконав колосальну роботу, розглянувши близько тисячі пропозицій. Раптом згадали про Інгві. Ми й раніше думали його запросити, але все якось не виходило. Цього разу Інгві прийняв нашу пропозицію. З його приходом концертна енергетика різко зросла. Інгві завжди викладався на всі сто.

— А що він за людина?
— Я знаю його вже більше 20 років, завжди подобалося те, чим він займається. Спочатку ні я, ні Джо не знали, як Інгві поставиться до нашої пропозиції. Задум з самого початку був авантюрним, але Інгві з легкістю погодився. Схиляю коліна перед його артистизмом і відданістю гітарі. Йому плювати на моду, і він готовий дати прикурити в будь-який момент. Не людина – кремінь! Для Інгві існує тільки музика. На гастролях він практично не розлучався з гітарою. Гастролі зміцнили наші взаємні симпатії, ми стали справжніми друзями.

— Як поживає ваш лейбл Favored Nations?
— Нормально поживає! Виходить багато класної музики. Нещодавно випустили нову платівку Еріка Сардінаса «Black Pearls». Чудова робота! Готується до виходу концертний альбом Аллана Холдсворта. Аллан – блискучий музикант. Мабуть, наступного року запустимо банду «Dillingers», виконуючу інструментальний панк-серф. Готується до випуску Мімі Фокс. Дівчина з Сан-Франциско, прекрасно грає джаз. Дуже класний диск Вернона Ріда вийшов у квітні… Працюємо, загалом (сміється).

— Чи є серед ваших підопічних явні фаворити?
— Складно сказати. Всі хлопці, яких випускає «Favored Nations», по-своєму гарні. З молодих варто виділити Джонні Ей та Еріка Сардінаса. А так, на жаль, за останні рік-півтора жодного нового імені назвати не можу.

Рейтинг: 0, Голосов: 0, 2176 просмотров
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!